Олександр народився в місті Горішні Плавні Полтавської області. Закінчив місцеву школу №5. У 2014-му переїхав до Полтави. У 2014-2017 роках брав участь в АТО у складі тоді ще батальйону «Азов». Був кулеметником, мінометником, інструктором і розвідником. Там познайомився з майбутньою дружиною. Стосунки розвивалися швидко, тож згодом пара стала батьками. Після демобілізації чоловік працював маляром. Дуже любив спорт і військову справу.
Коли почалася повномасштабна війна, Олександр без роздумів одразу пішов на фронт, адже мав кого захищати – на той момент мав уже трьох дітей. Спочатку був у ТРО. Воював у складі 5-ї БТГР 81-ї бригади, третьої роти. Пізніше приєднався до Національної гвардії України. Службу ніс у 1-ій Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій». Обіймав посаду розвідника розвідувального взводу.
«Кицю, якщо загину – не плачте за мною. Ти ж знаєш, як я це не люблю. Живіть так, як ми це робили б разом. Ти найкраща – тому за дітей я не хвилююсь. Ти ж все зможеш»… І такі розмови були. Люди – менше пускайте сльози. Він жив радіючи, а ви що? Де не пройду, опускаєте очі або плачете. Життя має продовжуватись. Його справа не закінчена. Творіть українське майбутнє України. Всі наші Герої бачать наші справи. Не посоромте честь Великих. Це найкращий з людей, дякую за силу…» – написала дружина полеглого бійця Ірина.
Посмертно Шматко Олександр Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя на Лук'янівському кладовищі Києві.
