Володимир народився у місті Миргород Полтавської області. Закінчив Миргородську школу №6. Працював на арматурному заводі. Після строкової служби був експедитором в управлінні торгівлі. Закінчивши курси, став пічником в місцевому ЖЕКу. Дуже любив будівництво, швидко вчився новим технологіям, бачив, що і як можна змінити на краще, тож невдовзі став допомагати багатьом з ремонтом житла. Найбільше любив будувати каміни. Любив спостерігати, як горить там вогонь. Володимира пригадують людиною із добрим серцем та золотими руками.
У 2015 році він був мобілізований до ЗСУ. Брав участь в АТО у складі 25-ї бригади ДШВ, воював у Донецькій і Луганській областях. Отримав контузію, здоров’я захисника погіршилося. У 2016 році демобілізувався. Однак весь час переживав за побратимів, вони постійно телефонували, щоб поспілкуватися та порадитися.
Влітку 2020 року Володимир вирішив повернутися до війська. Уклав контракт із 72-ою окремою механізованою бригадою імені Чорних Запорожців. Був командиром протитанкового ракетного відділення і майже рік обороняв Авдіївську промзону. Повномасштабну війну зустрів у Білій Церкві, де пункт постійної дислокації його бригади. І з перших днів разом із побратимами захищав столицю.
«Надзвичайно болюча втрата – загибель мого коханого. Він – приклад справжнього чоловіка: відповідального, розумного, турботливого, мужнього. Йому боліла Україна, її майбуття. Кохаю, сумую, пишаюсь», – написала дружина полеглого бійця Юлія.
Посмертно старшого сержанта Шульгіна нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя на Алеї Слави у рідному Миргороді.
У Володимира залишилися дружина, друзі та побратими.
