Павло народився в селі Врублівка Житомирської області. У 2002-му, коли йому був рік, переїхав із сім’єю до селища Романів. У 2020 році закінчив Романівську гімназію і був зарахований до Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Займався туризмом. Був джурою Романівського рою «Воля». Дуже любив спорт. Мріяв здобути звання майстра спорту з важкої атлетики.
Коли почалася повномасштабна війна, хлопець навчався на 2 курсі військового ВНЗ. Та з перших днів вторгнення він став на захист Київщини. Попри юний вік, Павло вважав своїм обов’язком бути вірним присязі та захищати свою країну від ворога.
Його старший брат Юрій Трубій також був військовим. Він загинув через 20 днів після Павла в бою на Харківщині.
«Мій син назавжди залишився в пам'яті рідних і друзів життєрадісним, добрим, щирим і порядним. Був справжнім патріотом. Любив і вивчав історію України. Любив займатись туризмом і спортом. Був цілеспрямованим. Улюблена фраза: «Бачу ціль – не бачу перешкод», – розповіла Людмила Ніколайченко.
Посмертно солдат Трубій Павло Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали юного Героя в селищі Романів на Житомирщині.
У Павла залишились мама, старший брат і три молодших сестри.
