Вячеслав народився 22 вересня 1996 року в Харкові. Навчався в школі №128.
У 2014-му вступив на інженерний факультет університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. За п’ять років почав службу у 12-й окремій бригаді армійської авіації імені генерал-хорунжого Віктора Павленка у місті Новий Калинів на Львівщині. Вячеслав був борттехніком гелікоптера в 3-й ескадрильї.
«Наш син був дружньою, доброю і чуйною людиною. У школі його називали усмішкою класу. В університеті завжди допомагав хлопцям з інших міст, був надійним другом. Любив спорт, брав участь у Харківському марафоні, цікавився футболом. Його улюбленою комп’ютерною грою була World of Tanks», – розповіла мати Оксана.
Він багато працював над собою, вивчав англійську мову. Єдиний на курсі в університеті захистив диплом англійською. Коли до частини приїздили іноземні фахівці, хлопця завжди просили бути перекладачем. Вячеслав обожнював тварин і в ескадрильї особливо дбав про свою улюбленицю – кішку, яку назвав Альфою.
«В день початку великої війни син знаходився у відрядженні в Запоріжжі. На підприємстві «Мотор Січ»: забирав свій гелікоптер після модернізації. Звідти полетів одразу обороняти Київ і Київську область з екіпажем з Полтави», – розповіла мати Оксана.
У лютому Вячеслав виводив авіаційну техніку з-під удару противника. Надалі у складі екіпажу виконував перебазування на аеродромі підскоку, звідки розпочиналися вогневі завдання в Київській області. Воїни знищили колони ворожих танків у районі Димер – Козаровичі, уразили техніку противника біля дамби на ділянці Катюжанка–Лютiж, ліквідували ворожі реактивні системи залпового вогню, а також понтонну переправу через річку Тетерів. Після успішного виконання бойових завдань, заходячи на посадку, екіпаж потрапив під ворожий обстріл зі стрілецької зброї та гранатомета.
В березні Вячеслав перевозив особовий склад, доставляв медикаменти та протитанкові комплекси NLAW туди, де вони були життєво необхідні. Саме за його участі знищили ворожу танкову колону та переправу поблизу села Піски на Миколаївщині, а також наземну колону противника біля села Пришиб.
«З першої ротації син повернувся 18 березня. Розповідав про ночівлі в полі, про падіння, коли зачепилися за дроти, адже літали дуже низько. 28 березня була друга ротація, тепер уже у Дніпрі. Саме звідти відбувалися польоти в Маріуполь. Син брав участь у вильоті пошуково-рятувальної служби для порятунку наших хлопців з іншого гелікоптера. Тоді їх вдалося врятувати. А вже у квітні він у складі екіпажу виконував авіаційні удари по ворожій техніці та живій силі на Херсонщині», – розповіла мати офіцера.
5 квітня 2022 року о 02:39 бортовий авіаційний технік Вячеслав Сіндій разом із командиром екіпажу Борисом Горошком та штурманом Богданом Чичурою летіли на борту Мі-8 у напрямку «Азовсталі». Завдання здійснювалось в умовах максимального радіомовчання, під дією засобів РЕБ противника, на гранично малій висоті та з використанням окулярів нічного бачення.
Близько 04:00 екіпаж здійснив посадку у Маріуполі, де вивантажили боєприпаси та медикаменти та завантажили поранених військовослужбовців. Під час повернення гелікоптер зник з радарів над окупованою територією Донецької області. Ворог збив вертоліт із зенітного ракетного комплексу.
Вячеслав Сіндій та Борис Горошко загинули, доля штурмана Богдана Чичури станом на вересень 2025-го залишається невідомою. Тіла загиблих місцеві жителі поховали на окупованій території. Після перемовин, 4 травня 2023 року їх ексгумували та передали Україні.
Вячеслав похований на Алеї Слави кладовища №18 в Харкові.
23 серпня 2024 року оборонцеві посмертно надали звання Героя України та відзначили його орденом «Золота Зірка».
Вдома на нього чекали батьки та дружина.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
