Борис народився в місті Спаськ-Дальній, РФ. Його батько був льотчиком. За рік родина переїхала до Німеччини, ще за 5 років – у Новий Калинів на Львівщині. Там Борис навчався у школі. Потім закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
Постійно розвивався, захоплювався гірськолижним спортом, плаванням, бігом, йогою, шахами, відеозйомкою, походами в гори, книгами та автомобілями. Найбільше цінував у людях чесність. Мріяв про велику сім’ю, хотів добудувати будинок.
З 2006 року Борис служив у 301-му зенітному ракетному полку. З 2009-го – у 12-й окремій бригаді армійської авіації на посаді начальника штабу-заступника командира вертолітної ескадрильї. Був учасником АТО/ООС. Також брав участь у миротворчих місіях ООН.
Від початку повномасштабної війни льотчик продовжував служити в складі своєї бригади та виконував складні завдання. Зокрема, взяв участь у спецоперації ГУР з прориву на «Азовсталь», під час якої загинув.
29 березня 2022-го Бориса нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
23 серпня 2024 року указом Президента України підполковнику Борису Горошку присвоїли найвищий ступінь відзнаки за здійснення визначного геройського вчинку – звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
«Добрий, люблячий, чесний, уважний, організований, дбайливий, щирий, розумний, сміливий, сильний, усміхнений, позитивний, завжди готовий допомогти іншим…», – сказала про свого чоловіка дружина Ольга.
Похований офіцер на Личаківському цвинтарі міста Львова.
Із найближчих рідних у Бориса залишилися дружина, донька, мама, брат і сестра.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
