Вячеслав народився 26 травня 1978 року в селі Пустовійтівка Сумської області, там і жив. Закінчив місцеву школу та Недригайлівське вище професійне училище. Працював у охоронній фірмі, у Роменському автодорі, був бульдозеристом у компанії «СБК» в селі Плавинище, а згодом влаштувався трактористом у НГДУ «Охтирканафтогаз». Був веселим, добрим і компанійським. Любив співати, жартувати та проводити час із друзями.
У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Вячеслав став на захист України. Служив у 117-й бригаді територіальної оборони. Обіймав посади розвідника, снайпера та водія. Боронив Сумщину. У січні 2024 року його перевели до 47-ї окремої механізованої бригади. Був гранатометником, воював на Донеччині. Побратими дали йому позивний Сова за розсудливість і мудрість.
«Славік був світлою і дуже доброю людиною, завжди усміхнений і жартівливий. Безмежно любив нашого сина, проводив із ним багато часу, їздив рибалити. Мав золоті руки. Став на захист Батьківщини з першого дня війни – заради сина і рідних. Завжди телефонував, коли міг, і казав, щоб не хвилювалися: усе буде добре. Він назавжди залишиться в серці», – поділилася колишня дружина Олена.
Поховали Вячеслава Сітака на центральному кладовищі в рідному селі.
У нього залишилися мати, син і два брати.
