Дмитро народився в Одесі. Навчався у місцевій школі-інтернаті №2. Потім закінчив Одеський національний морський університет. Працював у транспортній компанії на посаді головного менеджера-експедитора. Вільно володів англійською мовою. Ще зі школи обожнював футбол, був уболівальником англійського ФК «Вест Гем Юнайтед». Грав в аматорській одеській команді «Оріон». Був меломаном. Вів музичний телеграм-канал. Разом із друзями зібрав групу, де грав на бас-гітарі. Писав пісні.
З початком повномасштабної війни Дмитро, як офіцер запасу, відразу пішов до військкомату, адже бажав стати на захист рідної країни від окупантів. Згодом приєднався до лав 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Обійняв посаду командира взводу та разом із підрозділом вирушив на передову.
«Діма був чоловіком в ідеальному значенні. Мужній. Розумний. Справедливий. Дуже добрий і відкритий. Був офіцером запасу. 25 лютого сам прийшов у військкомат. І не знаходив собі місця в очікуванні, коли його викличуть. Ходив на тренування, курси військової медицини і у травні вже поїхав на фронт. Жартома казав, що він – військовий швидкого приготування. Був командиром взводу. Опікувався кожним бійцем. Хлопці між собою називали його «Батя». Дуже багато читав. Увесь вільний час, в кожному деокупованому селі рятував книги у понівечених бібліотеках. Планував написати книгу про цю війну. Почав, але закінчити не встиг» – розповіла Ярослава, подруга загиблого.
«Найкращий друг, з яким я мав честь дружити 22 роки. Найсвітліша, добра, надійна, дуже дотепна людина. Спочивай з миром, мій брате. Ти – справжній Герой. Дякую тобі за все. Люблю тебе і дуже сумую. Слава Україні і Героям слава!» – зазначив кращий друг Дмитро.
Поховали Дмитра в рідному місті.
У нього залишилися мама, брат, племінниця та дівчина.
