Сергій Слизун на псевдо Старий загинув 20 серпня 2024 року поблизу Приютного на Запоріжжі. Під час виконання бойового завдання його підрозділ потрапив під обстріл ворога з міномета і під скиди боєприпасів із БпЛА. Захисникові було 49 років.
Сергій народився в місті Запоріжжя. 18-річним переїхав до села Дніпровка в Запорізькому районі. Працював різноробом на місцевому підприємстві.
Любив спорт, багато років присвятив футболу. Не уявляв себе без гри, хоча й часто жартував: «Я вже старий, вже ноги болять, тому це моя остання гра – а бутси вішаю на стіну».
Футбол дарував йому не лише радість, а й міцну спільноту друзів, які підтримували родину у важкі часи.
Син Сергія Максим також грав у футбол, він помер під час матчу. Чоловік довго звинувачував себе, вірячи, що син успадкував любов до гри саме від нього.
Сергій боронив Україну в складі 110-ї окремої бригади територіальної оборони, служив стрільцем 115-го батальйону.
«У пам'яті назавжди залишився його останній відеодзвінок перед виходом на позиції. Подзвонив у повному обмундируванні зі словами: «Я готовий, дай я на тебе подивлюся ще раз». Через 8 днів приїхали хлопці та повідомили, що він загинув», – розповіла дружина Світлана.
«Він був найкращим татом і дідусем. У моїй памʼяті залишився світлою і усміхненою людиною з гарним почуттям гумору. Він так любив це життя», – поділилася донька Вікторія Бондаренко.
«Без нього неможливо було уявити нашу маленьку футбольну сім’ю. Він був справжнім серцем і душею команди «Дніпро». Був наставником, для багатьох молодих гравців – як батько. У важкі моменти його підтримка піднімала бойовий дух. Своїм прикладом він надихав викладатися на полі на всі 101 відсоток. По праву можна сказати – без «Серого» не було б такої сильної і крутої команди», – згадали друзі Сергія.
Поховали захисника в рідному селі – поряд із могилою сина.
У Сергія залишилися дружина, донька, внуки, рідні та друзі.
У рідному селі оборонця провели футбольний турнір на честь Сергія та його сина. Організували захід Федерація футболу Вільнянського району та друзі.
