Руслан народився у селі Вʼязова, що на Львівщині. Навчався в Смереківській ЗОШ, а потім закінчив Львівське вище професійне училище №52, де здобув спеціальність помічника машиніста тепловоза. Служив в армії, отримав звання молодшого сержанта. У 2005 році одружився і переїхав до села Забужжя. Працював на АЗС «Львів Петроль», також працював на інших роботах, що були повʼязані з будівельною галуззю. Любив риболовлю і футбол.
На початку липня 2022 року Руслан добровільно став на захист України. Вступив до лав 103-ої окремої бригади територіальної оборони. Служив у 62-му батальйоні, був командиром зенітно-кулеметного відділення. Виконував бойові завдання у Донецькій і Луганській областях. Разом з побратимами звільняв Діброву та Лиман. Виконував бойові завдання під Сватовом та Кремінною.
«Мій син був добрий, щирий, веселий, завжди на позитиві. Любив сім'ю, родину, був душею компанії. Мав багато друзів у мирному житті і тут, на війні, знайшов велику підтримку серед побратимів. Він був сміливий та відважний, готовий нести службу, незважаючи на труднощі та ризикуючи життям. Коли вони поверталися із бойового завдання, то Руслан любив говорити: «Ми це зробили, хоч було важко… Все буде добре. Все буде Україна». Він казав також: «Що б зі мною не сталося, завжди пам'ятайте мене таким веселим, як я був». Пам'ятаємо, сумуємо, любимо. Ти завжди будеш у наших серцях», – написала мама Ганна Солтис.
Посмертно Руслан нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника в селі Смереків, де пройшли його дитинство і юність.
Удома на Руслана чекали матір Ганна, сестра Ольга, дружина Оксана, велика родина і друзі.
У селі Забужжя Сокальського району, де проживав воїн, 27 серпня 2023 року встановили пам'ятник полеглим героям-односельчанам, серед них є Руслан Солтис.
