Олександр був родом із Черкаської області. Закінчив Гущинецьке вище професійне училище №32. У цивільному житті працював на меблевій фабриці. Обожнював природу, любив збирати гриби.
У перший день повномасштабного вторгнення добровільно пішов до військкомату. Проходив навчання в Німеччині, де отримав спеціальність гранатометника. Служив на Запорізькому напрямку помічником гранатометника у 118-й окремій механізованій бригаді. Нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Мій брат був дуже доброю, чесною і справедливою людиною. На війні відрізнявся хоробрістю та людяністю. Стояв на захисті, брав участь у штурмах, виносив на собі поранених побратимів, забирав тіла бійців, щоб родини могли поховати їх. За вісім місяців мав 42 виходи «на нуль», які тривали пʼять-десять днів. Бойові товариші дослухались до його порад і розпоряджень, бо щиро довіряли йому, поважали за професіоналізм, мужність, відвагу. Він говорив мені: «Вони думають, що я Шварценегер, а я боюся, як і всі…», – розповіла Наталія Спрейс.
Тіло загиблого, ризикуючи власним життям, через тиждень із поля бою забрав боєць з позивним Медвідь, який став Олександрові братом.
Поховали воїна на Алеї слави центрального кладовища в рідному селі.
У нього залишилися дружина, сестра та інші рідні.
