Народився Станіслав у Харкові. Закінчив 11 класів місцевої школи № 138. З дитинства займався плаванням і східними єдиноборствами. Мав дипломи та медалі за участь у змаганнях. Грав на гітарі.
Коли почалася повномасштабна війна, Станіслав навчався в 11 класі. У перші дні вторгнення він допомагав волонтерам роздавати хліб для пенсіонерів. Просив співробітників своєї школи допомогти йому потрапити на окружну дорогу Харкова, щоб подавати патрони військовим, які захищали місто. Але йому було всього 16 років. І всі йому відмовляли. Батьки насилу вмовили його виїхати з Харкова до західної України, а потім – за кордон. Це вдалося лише за однієї умови – у 18 років він повертається і стає на захист Батьківщини. Інакше він не міг уявити свого існування далі.
Рік Станіслав перебував із мамою в Естонії. Працював там різноробочим на будівництві. А коли досягнув повноліття, повернувся в Україну. Долучився до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Обіймав посаду розвідника-помічника гранатометника 2-го розвідувального відділення 1-ї групи спеціального призначення (бойової) загону розвідки спеціального призначення.
Станіслав з дитинства захоплювався фільмом «Зоряні війни». Асока Тано – вигадана героїня стрічки. Її образ, характер, мужність і сміливість були йому до вподоби, тому взяв собі псевдо Тано.
«Пишаюся тобою, сину! Але так мало часу було відведено побути разом з тобою у цьому світі», – написала мама Олена.
«Це неймовірно сильна духом і фізично людина, чесний, добрий, відповідальний і люблячий. Завжди готовий прийти на допомогу, врятувати, підказати, підтримати і звісно, піти в бій»,– написала двоюрідна сестра Аліна Катеруша.
«Наймолодший серед нас, брат Тано – ентузіаст і мрійник. Пам’ятаю, як ти тягнув мене пораненого крізь ті кляті болота. Пам’ятаю твою щиру радість від кожної нашої перемоги. Ти жив війною і мріями – так, ніби завжди поспішав лишити слід. Прийде час, ми знову зустрінемось. І будемо разом бенкетувати у безкінечних залах слави, де вже чекають наші брати. Ми сумуємо, брате. Але ти залишив у нас вогонь, який не згасне ніколи!» – сказав командир на псевдо Болгар.
Станіслав був нагороджений відзнакою «За оборону України», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня. В Малоданилівській громаді Харківської області на Алеї Героїв встановили пам'ятну дошку на його честь.
Поховали воїна у рідному Харкові на 18-му міському кладовищі.
У захисника залишились батьки.
