Валерій був родом з міста Тернопіль. Навчався школі №26, після 9 класу здобув професію столяра, який спеціалізується на виробництві художніх меблів, у Тернопільському вищому професійному училищі №10. Проходив строкову військову службу на Чернігівщині. Після цього працював автомеханіком, їздив в Італію на заробітки – був водієм. Любив свою роботу, оскільки захоплювався автомобілями.
У грудні 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Обіймав посаду водія-електрика відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу БпЛА.
«Він був не лише відважним військовим, але й дуже хорошою людиною та прикладом для всіх нас. Він був хорошим другом, побратимом, братом, сином. Які б не склалися умови на його шляху, завжди був позивним, веселим, щирим. Його відвага, мужність і самопожертва стали символом незламності та патріотизму для всієї України. Валерій віддав найцінніше – своє життя – заради нашого майбутнього, миру та безпеки нашої держави», – написала сестра Ірина.
Поховали захисника на Алеї Героїв Микулинецького кладовища в Тернополі.
Посмертно воїнові надали звання «Почесний громадянин міста Тернополя», а 23 травня 2025 року на фасаді школи №26 відкрили меморіальну дошку в пам’ять про нього.
У Валерія залишилися мати, сестра, шваґор та племінники.
