Андрій народився у селі Куликівка Чернівецької області в багатодітній родині. У 2018 році закінчив Чернівецький професійний будівельний ліцей. Після навчання пройшов строкову військову службу у прикордонних військах. У грудні 2021 року демобілізувався та повернувся додому. У вільний час любив грати в футбол, кататися верхи.
Під час повномасштабного вторгнення Андрій приєднався до лав 109-го батальйону 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України. Був гранатометником. За словами побратимів, він був добрим, відповідальним і надійним товаришем.
«Кажуть, Бог забирає найкращих. Одна мить – і все змінилося. Плаче серце і болить душа, не вгасає біль розлуки, сумуємо… Світ став порожнім без Тебе. Ти був для нас опорою, порадником, гарним сином і найкращим братом. Завжди, в першу чергу, Ти турбувався про нас, а потім вже про себе. Щодня ми вчимося жити по-новому… без Тебе. Ми не віримо, що Ти не з нами. Ти просто пішов!…Ти поїхав!… надовго-надовго… назавжди…. Хай над твоєю могилою співають пташки, хай твій спокій оберігають краплинки роси – то наші сльози. Спи спокійно, Ти заслужив Божого тепла і Царства Небесного! Нам дуже його не вистачає. Він дуже-дуже позитивний, завжди допомагав усім, прагнув бути прикладом для свого племінника Давида», – розповіла сестра загиблого Анна.
Поховали захисника у рідному селі.
Вдома на Андрія чекали батьки і чотири сестри.
