Руслан народився в селі Голяки Черкаської області. Закінчив Полтавський університет економіки і торгівлі. Жив у Києві. В мирному житті займався підприємницькою діяльністю. Брав активну участь у різних заходах громадських організацій «Національний альянс» та «Поклик Яру». 9 травня 2020 року заснував ініціативу «Моя мовна стійкість», за допомогою якої хотів сформувати явище мовної стійкості серед українців. Захоплювався подорожами, книгами та саморозвитком.
З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік пішов добровольцем у ТРО міста Києва, а з 3 березня 2022 року служив у 73-му морському центрі імені кошового отамана Антіна Головатого ССО ЗСУ. Обіймав посаду старшого оператора загону.
«Пішов ти на війну не ради нагород,
Не ради грошей, орденів чи слави,
За мирне небо і за свій народ,
За волю української держави!
Ти далеко вже десь у висоті,
Добрим воїном будеш у Бога.
Вічна слава, рідненький, тобі.
Жаль, коротка життєва дорога», – написав брат загиблого Віталій Стороженко.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня».
Поховали Руслана на Алеї Героїв Центрального кладовища міста Корсунь-Шевченківський Черкаської області.
У захисника залишились батьки і брат.
