Сергій народився в родині росіянина та українки у місті Абай, Казахстан. Потім переїхав до українського Херсону. У цивільному житті чоловік був пожежником. Любив колекціонувати різні речі, готувати, цікавився спортом.
З 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. До 2021 року був артилеристом.
На момент повномасштабної війни старший солдат Сушко був навідником танку у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка.
11 травня 2022 року ЗСУ зупинили наступ російських військових, які намагалися переправитися через річку Сіверський Донець. У бою за селище Білогорівка Луганської області був підбитий танк, в якому перебував Сергій.
«Ніколи не просив для себе жодних пільг, не користувався тими, які по праву надала йому держава. Воював без ненависті! Це взагалі майже неможливо. Не уявляю, що коїлось у його душі, але ніколи не чула від нього прокльонів, навіть у бік ворога. Захищав, бо треба захищати! Це наш дім і крапка. Постійно усміхався, його заразний сміх ми будемо пам’ятати завжди. Весь час був улибайкою, радів всьому на світі, всім дрібницям. Сергій – мій особистий герой!», – розповіла Тетяна Кайкова, двоюрідна сестра полеглого воїна.
Поховали Героя у Дніпрі.
У Сергія залишилися мати, брат, дружина, троє дітей та онучка.
