Дмитро Михайлович народився в місті Усть-Кут Іркутської області РФ. З юних років жив із родиною в селі Василівка Миколаївської області. Закінчив Снігурівське СПТУ №34 та здобув професію машиніста екскаватора. Багато років працював за фахом в «Управлінні каналів річки Інгулець». Любив подорожувати та проводити час із родиною. Мав хист до ремонтів – усе в будинку лагодив та робив власноруч або з тестем.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік евакуював сім’ю на Черкащину. Упевнившись, що рідні в безпеці, сам повернувся додому та пішов до військкомату. Певний час служив при ТЦК стрільцем-санітаром роти охорони. Коли та частина Миколаївщини опинилася під окупацією росіян, Дмитро продовжив службу під командуванням Баштанського РТЦК та СП Миколаївської області. А вже згодом був направлений у 57-му окрему мотопіхотну бригаду ЗСУ. Обійняв посаду головного сержанта механізованої роти 34-го окремого мотопіхотного батальйону та поїхав на передову.
«Мій чоловік був справжнім патріотом України. Коли він погодився йти на «нуль», то сказав, що по-іншому не може. Не хоче залишати цю війну синові… Сказав, що його обовʼязок – вберегти майбутнє покоління. А мій – бути надійним тилом для нього. Діма знав напамʼять багато українських віршів і пісень, був дуже компанійським, оптимістом, душею компанії. А для сімʼї – фортецею... Діма любив нас усіх, та найбільше любив Україну!» – розповіла Анна Свідерко.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Дмитра в місті Баштанка на Миколаївщині.
Не дочекалися свого захисника з війни мама, дружина і син.
