Віталій народився в місті Хмельницький. Із золотою медаллю закінчив місцевий колегіум імені Володимира Козубняка. Під час навчання займався дзюдо та грав у футбол. У 2004 році вступив у НТУУ «Київський політехнічний інститут імені І.Сікорського» на факультет електроенерготехніки. Паралельно здобував магістерську освіту за фахом – менеджмент. Грав у футбольній збірній факультету. Після здобуття освіти працював менеджером з продажу обладнання, виконував проєктні роботи та згодом обіймав посаду комерційного директора підприємства. Був спеціалістом своєї справи. За життя мав багато друзів, любив проводити час на природі. Обожнював риболовлю, настільний теніс, футбол та подорожі. Після одруження і народження доньки, а потім – сина, весь вільний час приділяв сім’ї. Брав участь у Революції Гідності.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік записався до Хмельницької ТрО, щоб захищати свою Батьківщину. Але не пройшов відбір. Тож почав займатися волонтерською діяльністю та водночас здобував знання з управління БПЛА і тактичної медицини. Отримавши необхідні навички, пройшов співбесіду та підписав контракт з 13-ю бригадою оперативного призначення НГУ «Хартія». Проходив підготовку в Німеччині. Згодом разом із побратимами воював на Донецькому напрямку в зоні Серебрянського лісництва.
«Віталій ніколи нічого не боявся. Він був мужнім і хоробрим воїном. Не міг сидіти без діла, допомагав із забезпеченням свого підрозділу необхідним обладнанням, транспортом та військовою формою. Віталій був добрий, мудрий та справедливий. Він був чудовим батьком, люблячим чоловіком, уважним сином та вірним другом. Усі, хто його знав, запам’ятають Віталія з усмішкою на обличчі та вогнем в очах», – розповіла його дружина Олександра.
Поховали воїна на Алеї Героїв цвинтаря в рідному місті. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».
У Віталія залишились мама, брат, дружина, син і донька.
