Вадим народився 15 квітня 1997 року в місті Фастів Київської області. Навчався у школах №2 і №12, після випуску одразу пішов працювати. Тривалий час працював таксистом і дуже любив свою роботу. Хотів повернутися до неї, коли закінчиться війна.
На початку повномасштабного вторгнення Вадим разом із батьком став на захист України від окупантів. Служив у 114-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів у 208-му батальйоні.
За час служби бійця відзначили медалями «Незламним Героям російсько-української війни» та «Ветеран війни – Учасник бойових дій». Посмертно Вадима Тарасенка нагородили відзнаками «Комбатантський хрест» і «Слобожанська слава», а також надали йому звання «Почесний громадянин Фастівської міської територіальної громади».
«Любив життя, любив своїх рідних, був завжди добрим до людей і поспішав усім на допомогу. Мужній і сміливий наш Герой. Завжди на позитиві із фразою: «Не хвилюйся, все буде добре». На позиціях був найкращим із найкращих, завжди йшов сміливо тільки вперед. Він був призваний із перших днів повномасштабного вторгнення і без роздумів став на захист своєї сім'ї та батьківщини», – розповіла дружина Ріта.
Поховали Вадима на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у Фастові.
У нього залишилися батьки Леонід та Тетяна, дружина Ріта, донька Валєрія, сестра Діана, брати Михайло та Анатолій, племінниця Поліна, бабуся Лідія та велика родина.
