Іван родом з села Курінь Чернігівської області. Тут пройшло його дитинство та навчання в школі. В 2019 році закінчив Ніжинський агротехнічний інститут за спеціальністю «Менеджмент». Був активним, мав невпинну жагу до всього нового, тому шукав себе в різних сферах підприємницької діяльності та багато працював. Поставив собі за ціль заробити стартовий капітал на здійснення мрії – займатись фермерством. На момент повномаштабного вторгнення працював таксистом в Києві, але повернувся в рідне село.
Долучився до лав ЗСУ в квітні 2022 року в складі 30-го Ніжинського стрілецького батальйону, служив кулеметником в групі швидкого реагування на Сумщині. В грудні 2022-го був відібраний для служби в 214-му спеціалізованому батальйоні «OPFOR» та перемістився на Донеччину, де воював до останніх днів. Брав участь у боях на найгарячіших напрямках фронту поблизу Бахмута й Авдіївки.
За час служби Іван був нагороджений заохочувальною відзнакою ГУР «За сприяння воєнній розвідці України» ІІ ступеня, нагрудним знаком «Сухопутні війська України», почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» і «Золотий хрест. Гілка дубового листя».
«Тенет був вмілим снайпером, вірив у свою справу. Був надійним товаришем та вірним побратимом, з яким було за честь йти на позицію. Він постійно чимось займався та тренувався і нас, жартома, змушував та мотивував до того ж. Мріяв про власну ферму та обробіток землі. Таких воїнів дійсно мало і більше не буде», – згадують побратими.
«Іван завжди був вмотивований і готовий до виконання поставлених перед ним задач. Він був одним з найкращих снайперів у підрозділі. Перебуваючи на позиціях, неодноразово збивав дрони противника, які зависали над ними та не давав ворогу проводити розвідку. Будучи командиром відділення, був прикладом і авторитетом для своїх побратимів, оскільки завжди прагнув до самовдосконалення та розвитку, навчав новоприбулий особовий склад і завжди ділився набутим досвідом. До останніх днів свого життя Іван завжди був напоготові захищати і боронити свою Батьківщину», – додав його командир.
«Ваня ніколи не здавався, – згадує сестра Ірина. – З першого дня повномасштабного вторгнення намагався мобілізуватись, отримав 3 відмови через молодий вік. Потім подався в районний військкомат та долучився до лав ЗСУ. Він став справжнім героєм та воїном, але свої військові досягнення тримав у секреті від родини та друзів. Хоча він мій менший брат, але назавжди лишиться для мене великим прикладом впевненості у мріях та вміння ризикувати на шляху до їх здійснення. Дуже любив читати книги та мріяв про велику бібліотеку у власній оселі»
Поховали захисника в рідному селі.
У Івана залишились батьки та рідна сестра.
