Іван народився і жив у селі Антонівка Рівненської області. Здобув фах тракториста-механіка у Сарненському вищому професійному училищі №21. Більшу частину життя працював водієм у Володимирецькому лісогосподарстві. Автомобілі були його найбільшим захопленням.
З початком повномасштабного російського вторгнення Іван пішов до військкомату добровольцем. Поповнив лави 104-ої окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Обійняв посаду водія стрілецького взводу.
«Ваня був моїм старшим братом, другом, підтримкою й опорою. Його серце завжди прагнуло піклуватися про когось, забуваючи про себе. Спочатку виховував мене з братами, пізніше – власних дітей. Був працьовитим, чудовим господарем і прекрасним батьком. Завжди мріяв про велику родину, якій віддавав усе, що мав. Саме тому з перших днів війни пішов захищати свій дім. Отримав травму коліна в місті Макарів Київської області. Та після операції і реабілітації відразу повернувся до лав ЗСУ. Через рік після травми загинув у Бахмуті. Разом із собою він забрав частину серця кожного з нас, залишивши лише біль і смуток. У моєму серці завжди житиме любов до брата та біль, з яким доведеться вчитися жити», – розповіла рідна сестра загиблого Вікторія.
Поховали захисника у рідному селі.
В Івана залишилися батьки, вітчим, двоє братів, дві сестри, три доньки та син.
