Іван народився 24 вересня 1990 року в місті Теребовля на Тернопільщині. Навчався в академічному ліцеї імені Ярослави Стецько. Посідав призові місця на обласних олімпіадах з німецької мови, а ще мав червоний сертифікат (високий рівень) на міжнародному конкурсі з математики «Кенгуру». Цікавився історією України та життям видатних постатей нашої держави.
«Іван був доброю, вихованою, дуже розумною і самодостатньою дитиною з загостреним почуттям справедливості. Він багато читав і постійно замовляв книжки, які приходили до нас, навіть коли його вже не було. Син довіряв людям, завжди говорив правду. Це не завжди всім подобалося, але його поважали. Іван міг сперечатися з викладачами в гімназії та університеті, відстоюючи свою думку», – розповіла мати Любов.
У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича юнак опанував спеціальність перекладача німецької мови. Після закінчення вишу у 2014 році викладав німецьку, а також українську мову та літературу у школі села Котузів. Мав можливість поїхати до Німеччини на роботу, але обрав військову службу.
У 2016-му Іван підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою, обіймав посаду командира гармати. У 2020 – 2021 роках служив в окремій механізованій бригаді, де також проявив себе зразковим військовослужбовцем, за що мав подяку від командування.
«Він знайшов в армії багато друзів. І постійно запрошував їх у гості, коли були тут на ротації. Були випадки, коли старші військові підходили до мене і дякували за виховання сина», – сказала Любов.
Захисник планував створити сім'ю з коханою Вікторією:
«Іван був та залишиться чесним, добрим, вірним, надійним, спокійним, врівноваженим, толерантним, вихованим та сміливим. Він жив, як підказувало серце, а не так, як диктував цей світ. Я завжди повторювала йому, що він особливий та найкращий», – сказала дівчина.
Восени 2021 року Іван підписав контракт з 36-ю бригадою морської піхоти. На початок повномасштабного вторгнення з побратимами третьої батареї самохідного артилерійського батальйону знаходився поблизу Маріуполя. 27 березня Іван вийшов на зв'язок з рідними з металургійного комбінату імені Ілліча. Сказав, що важко, але живий і здоровий.
«Я згадую з яким спокоєм він дзвонив з самого пекла: в оточенні, без їжі, без боєприпасів. Тримався і ніколи не скаржився», – додала Вікторія.
То був його останній телефонний дзвінок. 8 квітня боєць із групою пішов на завдання, і відтоді зв'язок з ними обірвався.
Рідні шукали Івана. Восени 2022 року сім’я отримала повідомлення про збіг ДНК.
4 грудня Івана відспівали у церкві святого Миколая міста Теребовля. Поховали на місцевому кладовищі.
«Івась дуже любив мене і завжди підтримував. Мені дуже важко без нього, і я вже третій рік ходжу щодня до сина на цвинтар», – сказала матір захисника.
Вдома на Івана чекали мати Любов, батько Роман, молодший брат Юрій і кохана дівчина Вікторія.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
