Дмитро народився в Житомирі. Навчався у місцевій школі №8. Захоплювався спортом. Вісім років займався греблею, згодом – баскетболом. З дитинства виявляв інтерес до професії свого батька, який був будівельником, тому після школи вступив до Житомирського будівельного технікуму.
У 16 років знайшов своє перше і єдине кохання – Олену. Пара одружилась і прожила разом 25 років. У 2000-му переїхали у Чернівці.
Дмитро мріяв реалізувати свій професійний потенціал і доклав багато зусиль для створення власної справи – «ПП Твардовський», де виробляли побутові шнури. Щоби вдосконалюватися, вступив на факультет архітектури й будівництва Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Успішно закінчив бакалаврат, а згодом і магістратуру, отримавши диплом із відзнакою.
24 лютого 2022 року Дмитро вирішив стати на захист Батьківщини і добровільно вступив до ЗСУ. Згодом проходив службу в лавах Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. З серпня 2022 року служив на Вугледарському напрямку Донецької області, був мінометником. Взимку 2024-го вирішив стати сапером й успішно пройшов навчання в Іспанії.
За час служби військовий отримав відзнаки: «Знак Пошани» і «Ветеран війни».
«Це була людина-свято, яка любила життя – був житейським філософом і завжди міг знайти правильні слова для кожної людини. Багато влучних крилатих висловів пішли поміж люди. Дмитро став не лише люблячим чоловіком, а й люблячим надійним батьком, сповненим рішучості забезпечити своїм дітям найкраще майбутнє», – зазначила дружина загиблого.
Поховали захисника на Алеї Слави Годилівського кладовища.
У нього залишились мама Ірина, сестра Руслана, дружина Олена, сини Анатолій і Денис.
