Олег народився 30 жовтня 1977 року в селі Уздиця Сумської області. Навчався в місцевій школі. З дитинства був наполегливим і допитливим. Самостійно навчився грати на баяні, гарно малював, писав вірші. Любив майструвати з дерева та підручних матеріалів, займався бджільництвом.
Закінчив Глухівський агротехнічний фаховий коледж, де опанував фах механіка. Згодом працював лаборантом у цьому закладі. У 1999-му одружився, а в 2001 році в подружжя народився син Андрій. Олег мав багато друзів. Його поважали рідні та знайомі.
«Він був комунікабельним, щирим. Завжди міг пожартувати, підтримати, допомогти. Якщо треба було щось викопати, перекрити дах чи побудувати, він брався за це без вагань. Працьовитий, ніякої роботи не боявся», – розповів син Андрій Тищенко.
У липні 2022 року Олег добровільно приєднався до Збройних Сил України. Служив у 146-му окремому ремонтно-відновлювальному полку. Виконував завдання на Запорізькому та Донецькому напрямках. На війні дбав про безпритульних собак, радів простим речам і надсилав рідним світлини.
Наприкінці 2023 року його старший брат Володимир зник безвісти. Хоч Олег мав право демобілізуватися, вирішив залишитися на службі та подав рапорт на переведення до бойової частини.
«Ми його відмовляли, бо він мав проблеми зі здоров'ям: часто боліла спина і нога. Командування також пропонувало йому демобілізуватися. Але батько сказав, що не хоче ховатися за спиною брата», – згадав син.
Олег пройшов навчання. З весни 2024 року в лавах 42-ї окремої механізованої бригади боронив Харківський напрямок. Востаннє він вийшов на зв’язок з рідними 5 травня – повідомив, що йде на завдання.
Поховали воїна в селі Уздиця.
