Ян народився 12 травня 1996 року у селі Владівка в Бердянському районі Запорізької області. У 2013-му закінчив місцеву школу, а у 2015 році – Запорізьке машинобудівне вище професійне училище, де опанував професію токаря. Жив у місті Запоріжжя, працював в ПАТ «Мотор Січ». У 2016-му хлопця призвали на строкову службу: був водієм катера у місті Ізмаїл. Після демобілізації повернувся на «Мотор Січ», працював фрезерувальником. Любив грати в теніс.
28 липня 2022 року Ян став на захист України у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Був старшим оператором розвідувального відділення однойменних взводу та роти. Зазнав важкого поранення, після лікування продовжив службу на посаді командира взводу.
«Яник був не просто хоробрим воїном, він був світлою, чуйною, щирою людиною. У його серці завжди було місце для інших: друзів, родини та кожного, хто потребував підтримки. Він ніколи не проходив повз чужого болю, завжди допомагав, завжди вмів знайти слова розради. Країна втратила не лише Захисника, хороброго Воїна, вона втратила людину, яка вміла любити життя, людей і свободу. Його вчинки – приклад для майбутніх поколінь. Пам'ять про нашого Яна житиме в серцях усіх, хто його знав», – сказала його мати Ліна.
13 червня 2023 року оборонця посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали Яна у селищі Кушугум Запорізької області.
Вдома на нього чекали мама Ліна, брати Олександр, Павло та Григорій.
