Олександр народився і жив у Миколаєві. Здобув середню освіту. Більше 20 років прослужив у пожежних частинах рідного міста. У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. Потім повернувся на службу в МНС. У вільний час любив рибалити, зустрічатися з друзями, їздити на природу.
24 лютого 2022 року чоловік знову пішов до військкомату, прагнучи захистити рідну країну. Спочатку потрапив до 36-ої окремої бригади морської піхоти ЗСУ, потім – до 53-ої окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Обійняв посаду командира мотопіхотного відділення та знову вирушив на Донбас.
«Запобігти – врятувати – допомогти» – гасло служби МНС, за цим принципом жив і Сашенька. Коли розпочався Майдан, напружено спостерігав за подіями. У березні 2014 таки витиснув з військкомату повістку і був невимовно щасливий. Далі були Харків – Дебальцеве – Попасна – Врубівка. Тоді найбажанішими словами були: «Все добре, без втрат». Пишався тим, що всі повернулись додому живими. Знову мирний Миколаїв. Знову улюблена риболовля, посиденьки з друзями, поїздки в ліс, на море. Сашенька не відмовляв у допомозі, був гарним братом, другом, душею компанії. Збирався будувати будинок, подорожувати. І ось жахливий ранок 24.02.2022. Без вагань пішов до військкомату. Друзі з часів АТО уже чекали, бо є така професія – захищати Батьківщину. Хлопці довіряли і покладалися на Санича, а він дбав про них. Справедливий, сильний, вільний і нескорений, жорстокий і добрий, дотепний і турботливий. Таким ми і будемо пам’ятати Санича», – розповіла дружина загиблого Тетяна.
Посмертно Олександр нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на Корабельному кладовищі у рідному Миколаєві поруч із двома друзями.
Вдома на нього чекали брат і дружина.
