Денис народився 27 лютого 1996 року в місті Шостка Сумської області. Закінчив місцеву школу №1, а потім кафедру психології Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працював менеджером у мережі кондитерських Honey. Був душею компанії. Багато читав, мав власну бібліотеку – там були і книги про філософію, і фантастика. Займався бігом. Любив ходити в театри та кіно (найбільше любив кінотеатр «Жовтень»).
З перших днів повномасштабного вторгнення Денис займався волонтерством, а потім долучився до 1-ї Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій». Воював у Лисичанську, Сіверськодонецьку, Бахмуті, Білогорівці та в Серебрянському лісництві.
«Денис був тусовщиком, довкола якого завше збиралися люди. І він їх мудро і чуйно підтримував. Вони поряд швидко росли і ставали професійнішими і глибшими. У Дениса було щось життєдайне. Він мав добре велике серце і кмітливий розум, хоча говорив повільно, обдумуючи кожне слово. Часто справляв хибне перше враження, але швидко зʼясовувалось, що він сильна, незалежна і дуже добра людина з гострим розумом», – написав друг Віталій Руденький.
«Я сказала «Так» найкращій людині на цій планеті! Ти був унікальним! Ти так багато робив для нас, кохав так сильно, що мені іноді здавалося, що я не заслуговую на твою любов. Ти був моєю найбільшою мотивацією! Я забувала про все в твоїх обіймах! Я почувалась з тобою особливою, бо ти казав мені про це кожного дня! Ми не встигли реалізувати всі наші мрії, але ці три роки були маленьким життям, яке хочеться проживати знову і знову! У мене досі є квиток в Краматорськ на суботу, ти обіцяв зробити неймовірний тріп на Донбас, спланував побачення, і ми так чекали зустрічі. Ти писав: «Рідненька, скоро ми зможемо про все забути». Але тепер я не забуду ніколи», – розповіла наречена Анастасія.
Посмертно Денису надали звання Героя України.
Поховали захисника в Києві на Алеї слави Берковецького кладовища.
У нього залишилися батьки, бабуся, сестра та наречена.
