Олександр народився в українському Донецьку. Здобув фах електромеханіка. Після початку російсько-української війни, в 2015 році, переїхав до Києва. Працював фахівцем ділянки на «Новій пошті». Вільний час любив проводити із друзями, ходити з родиною в театр, на концерти, гуляти містом. Цікавився музикою та мистецтвом.
Під час повномасштабного російського вторгнення Олександр став бійцем 206-го окремого батальйону територіальної оборони, що у складі 241-ї бригади ТРО ЗСУ. Був помічником кулеметника. Отримав позивні: Зола та Фалікула.
«Пишаюсь своїм чоловіком, бо він міг залишитись вдома з родиною, але добровільно обрав шлях боротьби з ворогом. Оскільки ми переїхали з Донецька з окупації, то знали на власному досвіді, що чекає на Україну в разі нашої слабкості. Я знаю, що мій чоловік, як захисник, зробив усе, що зміг, а ми зробимо все, щоб відбудувати вільну розвинену країну, про яку він мріяв, і в розвитку якої планував брати участь після перемоги», – розповіла дружина полеглого воїна Тетяна.
«Це був мій перший позашкільний друг. Перший, і, здається, єдиний, хто зміг сподобатись моїй мамі (хоч взагалі не старався). Якась харизма була у цій простоті та щирості. Стільки разів слав ржач з окопів. Навіть коли не ржач присилав, все одно робив це ржачно. Такий ти був. А тепер вже не пришлеш. Друг. Хотілося вірити, що ржач від тебе це шось триваліше за цю війну, і шо він буде і після війни і не про війну. А тепер висітиме моє ніколи-непрочитане-тобою повідомлення… Той самий Саша, якого можна було пізнати по походону у будь якому віці, за будь-яких обставин. Той, хто запам'ятав з першого літа, що між нашими днями народження 18 днів, і міг мене неочікувано привітати», – написала подруга загиблого Марія.
Тіло бійця кремували в Києві.
В Олександра залишилися дружина, двоє синів, сестра та племінники.
