Денис народився в Києві. З 7 років ходив у музичну школу. Грав на валторні. Закінчив Київську муніципальну академію музики імені Рейнгольда Глієра. Згодом – Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Вивчив англійську мову і почав займатися поставками квітів з-за кордону та продажем їх в Україні. Любив подорожувати. У нього часто гостювали приятелі з-за кордону.
Незадовго до початку повномасштабної війни Денис тимчасово поселився у дідовій хаті в Гребельках. Тут чекав, коли закінчиться будівництво його будинку біля Києва.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, пішов у територіальну оборону. Разом з іншими готував коктейлі Молотова, ставив блок-пости на дорозі, чергував вночі.
«Можна сказати, що Денис зібрав тероборону. Він мав організаторські якості, ніколи не міг стояти осторонь процесів, які відбувалися поруч», – згадав друг дитинства Костянтин Бабенко.
Денис сказав татові вивезти з Київщини тяжко хвору матір, аби продовжити її лікування. Там батьки й отримали повідомлення, що син загинув.
«Окупанти діяли за схемою: заходили в населений пункт, знаходили, на кого можна натиснути, і наказували говорити, де живуть староста села, ветерани АТО, тероборонівці. Дениса здали. Його забрали з дому. Вивели на вулицю і показово розстріляли», – сказав Костянтин.
Ввечері 3 березня 2022 року свідки бачили, як Дениса Нестеренка вели селом двоє російських військових і один – у цивільному. Денис намагався втекти, але його спіймали і розстріляли. Кілька днів біля загиблого провів його вірний пес. 7 березня тіло забрали з вулиці й вивезли у Бровари. Там поховали на кладовищі.
«Син любив їздити на мотоциклі. Багато працював над собою. Займався спортом. Не пив, не курив і був великим противником шкідливих звичок. Мав багато планів. Був чесний і вимагав цього від інших», – додав батько Микола.
Денис Нестеренко був розлучений. У нього залишилася донька, тато і сестра. Мати померла за півтора року після сина. Її поховали поряд із ним.
