Євген Вікторович народився в місті Караганда, Казахстан. До 2014 року жив в українському Луганську. Там у 2011 році здобув освіту електрогазозварника в Луганському вищому професійному училищі автосервису. Згодом працював на шахті. Коли почалася війна, переїхав з сім’єю до Полтави. Спочатку шукав роботу за фахом, але не вдалося, тож поїхав на заробітки за кордон. На дозвіллі любив рибалити. Часто казав, коли підросте син, обов'язково будуть їздити ловити рибу разом. Також любив із близькими відпочивати на природі біля річки.
Коли почалася повномасштабна війна, Євген був на роботі в Естонії, але одразу прийняв рішення повернутися додому. 27 лютого вже був у військкоматі в Полтаві. 1 липня 2022 року чоловік долучився до лав Збройних Сил України. Євген служив у 79-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Обіймав посаду головного сержанта взводу. У складі свого підрозділу боронив Мар’їнський напрямок Донеччини. Був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Він був хоробрим і відважним. У перші дні повномасштабного вторгнення повернувся з-за кордону і пішов на захист нашої Батьківщини та своєї сімʼї», – зазначила дружина загиблого.
Поховали воїна на Алеї Слави Затуринського кладовища Полтави.
Вдома на Євгена чекали дружина Яна та син Демʼян, якому на момент загибелі тата було 6 років.
