Володимир народився в селі Дмитрівка на Донеччині, жив у селі Очеретине. Закінчив місцеву школу, у мирному житті працював трактористом. Мріяв про будинок і велику ділянку землі, хотів мати свій бізнес. Любив гучні компанії, адреналін, відпочивати на природі та ловити раків і рибу.
Під час повномасштабного російського вторгнення у грудні 2022 року долучився до війська та став на захист Батьківщини від російських окупантів. Псевдо отримав у перші дні навчання: хлопець був дуже допитливим, а побратими мали почуття гумору. Володимир воював у лавах 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Обіймав посаду старшого навідника-оператора ПТРК. Разом із побратимами боронив рідну Донеччину, зокрема Мар’їнський напрямок.
За гідну службу Володимира нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Вова дуже любив працювати, він ніколи не гребував будь-якою роботою. Завжди допомагав батькам і друзям. Найбільше його приваблювала робота в полі, тож він отримав права на трактор і пішов працювати в цій сфері. Хотів сім'ю, дітей, свій будинок, машину, стрибнути з парашутом. У нього було багато бажань, багато чого не встиг… Я пишаюся тим, що мій брат пішов захищати нашу домівку, щоб я жила на рідному Донбасі. Пишаюсь, що він герой», – сказала сестра воїна Олена.
Поховали десантника в селі Очеретине на Донеччині.
У нього залишилися мама, вітчим і дві сестри.
