Артем народився 19 вересня 1997 року в місті Суми. Закінчив спеціалізовану школу №29 та повний курс навчання на театральному відділенні. Активно займався спортом – боротьбою, футболом, волейболом, і брав участь у міських змаганнях. Також грав на гітарі.
«Син з дитинства мав різні захоплення, йому було цікаво все спробувати і розуміти, як що влаштовано. Вмів добре аналізувати і ставив недитячі питання. Постійно дивився улюблений канал Discovery: про відкриття, винаходи, дослідження, про дивовижний світ, який нас оточує», – згадала мама Юлія.
Артем закінчив Сумський фаховий коледж НУХТ за спеціальністю «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж», де проявив себе як лідер і талановитий організатор. Був старостою групи та призером міських конкурсів художньої самодіяльності. З 2015 року був учасником музичного гурту, який виступав на різних фестивалях та благодійних вечорах, збираючи кошти для лікування дітей. У своєму дипломному проєкті Артем створив табло для спортивного залу – воно й досі працює, як пам’ять, яку він хотів залишити.
Далі продовжив навчання в Сумській філії НУХТ за спеціальністю «Автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології», а з 2022 року став студентом магістратури Навчально-наукового інституту інформаційної безпеки та стратегічних комунікацій за напрямом «Національна безпека», і мріяв після перемоги служити в СБУ.
«Мій син був дуже щирим, відважним, справедливим, веселим і завжди усміхався. Артем мріяв робити щось важливе і корисне для людства. Він бачив у цьому сенс життя і хотів, щоб до цього була залучена вся родина. Сім'я, рід – для нього були не просто слова. Тьома казав, що всі люди пов'язані й кожен має робити, що може – щось важливе і корисне. Спочатку має навести лад у своєму житті, потім у родині, а потім – нести це далі», – розповіла мама.
Свою військову службу Артем розпочав у 2019 році. Потім брав участь в операції Об’єднаних сил, а після початку повномасштабного вторгнення продовжив захищати державу. Навесні 2023 року пройшов відбір і вступив до 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов», де служив старшим розвідником.
«Після перемоги планував й надалі служити Батьківщині. Казав: «Нам ще відбудовувати країну». А ще мріяв про прості, але такі важливі речі: щоб ми разом об'їздили всю Україну на машині, зупинялися в різних місцях, ночували в палатках. Для нього це було важливим, бо він відчував себе частиною природи. У свої 26 років Артем казав, що для щастя багато не потрібно, бо життя – це і є щастя, про більше й мріяти неможливо», – додала мама.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Артема у рідному місті.
У нього залишилися мама, вітчим і сестра.
