Антон народився в селищі Попільня Житомирської області. Після школи вступив до Васильківського фахового коледжу Національного авіаційного університету на факультет «Інженерія програмного забезпечення». Потім продовжив навчання в Національному авіаційному університеті. Мав багато захоплень: бокс, гра на гітарі, спортивні танці. Був добрим і щирим. З раннього віку відвідував дитячі будинки й допомагав дітям на кріслах колісних.
У березні 2023 року, будучи студентом четвертого курсу, Антон пройшов відбір і підписав контракт із 12-ою бригадою спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Спершу мав псевдо Котик, а згодом – Ога. Диплом бакалавра захищав із окопа. Подав документи в магістратуру Національного авіаційного університету на факультет «Психологія». Але іспити здати не встиг.
«Цей розумний воїн мав ангельський характер і сталеву волю. Якось після виходу з позицій зателефонував мені: «Мамочко, я буду на зв'язку цілих десять днів, тому ти зможеш поспати і заспокоїтись». Та який там спокій, коли дитина постійно наражається на небезпеку. Спокою ми не мали. І не дарма. Вже наступного дня син написав: «Мамочко, що б зі мною не сталося, ви з татом повинні знати, що я вас дуже сильно люблю, бо ви найкращі батьки». А через деякий час ми отримали ще одне повідомлення: «Я з своїми на бойові, не можу їх підвести». Будучи пораненим, він пішов у бій і до останнього подиху нищив ворога. … Військовий квиток сина та інші його документи нам передали через вісім місяців після його загибелі. Побратими відкопали їх у заваленому вибухами окопі. Улюбленою фразою мого сина була така: «Проживи так, щоб потім було не соромно», – розповіла мама Зоя Миколаївна.
Посмертно Антон Іванченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали воїна у рідному селищі Попільня.
В Антона залишилися батьки і старший брат.
