Олександр Бабак народився 23 лютого 1970 року в селі Партизани Запорізької області. Навчався в одній зі шкіл міста Приморськ. Опанував у ПТУ спеціальність електрика. Працював охоронцем у фірмі «Агро-Альянс». На дозвіллі захоплювався ремонтом автомобілів.
«Ми одружилися 30 травня 1992 року. Стали батьками: у нас народилися син і донька. Олександр був чуйним, дбайливим чоловіком і батьком. Завжди приходив на допомогу, мав багато друзів. Його девіз у житті – досягати успіху власними силами й не зупинятися на досягнутому. Мій чоловік був патріотом. Його мотивація вступу до війська – захист Батьківщини від російських загарбників і боротьба за незалежність держави», – розповіла дружина Ірина.
До «Азова» Олександр приєднався у 2014 році, коли підрозділ ще був добровольчим батальйоном. Брав участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
«Бен прийшов до нас у підрозділ на посаду водія КрАЗа. Весела та позитивна людина з багатим життєвим досвідом. Міг допомогти як у справі, так і просто поговорити, – поділився побратим на псевдо Вайчик. – Дуже хотів бути в «Азові», щоб мати змогу воювати, але через проблеми зі здоров’ям не зміг пройти військово-лікарську комісію. Проте, щойно почалося повномасштабне вторгнення, він одразу прибув на одну з баз і почав боронити Маріуполь у складі гаубичного артилерійського дивізіону».
Олександр був радіотелефоністом відділення розвідки взводу управління командира батареї 3-ї гаубичної артилерійської батареї. Разом із побратимами 86 днів боронив Маріуполь. У травні 2022 року за наказом вищого керівництва вийшов із «Азовсталі» в полон. Спочатку його утримували в Оленівці, а потім – у Калінінській виправній колонії №27 у Горлівці.
«Перше знайомство з Беном відбулося в Донецькому слідчому ізоляторі. Потім нас закинули «на підвал», і там ми разом провели майже пів року, – розповів побратим на псевдо Оскар. – Після цього мене перевели на інший пост, а наступного разу зустрілися вже у бараці виправної колонії в Горлівці. Бен тримався дуже мужньо. Він був водієм в арті, веселим, доброзичливим. Дуже хотів повернутися до рідного міста».
Тіло оборонця повернули до України, згодом його кремували.
У Запоріжжі, на Алеї Слави, є світлина Олександра Бабака. А на меморіальній звуковій інсталяції «Дерево пам’яті» з’явився дзвіночок на честь азовця Бена.
З рідних у Олександра залишилися дружина, діти та онуки.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
