Андрій Григорович – уродженець і житель міста Нікополь Дніпропетровської області. Мав дві незакінчені вищі освіти. Навчався у Дніпропетровському державному інституті фізичної культури та спорту і Дніпропетровській металургійній академії. Понад 15 років працював на підприємстві «Інтерпайп Ніко Тьюб», обіймав посади бригадира, майстра та старшого майстра дільниць обробки труб, до вторгнення був начальником зміни. Вільний час присвячував родині, яку любив понад усе і завжди прагнув захистити. Захоплювався футболом, любив рибалити.
Під час повномасштабної війни чоловік поповнив лави захисників України, приєднавшись до ЗСУ. Службу проходив у 66-ій окремій механізованій бригаді імені князя Мстислава Хороброго. Обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника.
За час служби воїн був відзначений командуванням нагородами, зокрема, відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Залізний хрест», нагрудним знаком 66 ОМБр та посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«25 квітня 2023-го ми сподівалися відсвяткувати 25 років подружнього життя, але... Він чекав там, я – тут. Іншого настільки досвідченого у своєї професії (металург), як він, я ще не бачила. Стільки товаришів, як у нього, не бачила я ще, він був таким компанійським…» – розповіла дружина загиблого Інна.
«Андрія пам’ятатимуть як небайдужу людину, хорошого керівника, люблячого чоловіка та батька», – додали його колеги.
Поховали Андрія на Алеї Слави Героїв цвинтаря в рідному Нікополі.
Вдома на нього чекали дружина і донька.
