Богдан народився в селищі Першотравенськ Житомирської області. Закінчив місцеву школу. Потім здобув фах тракториста-машиніста у Полонському професійному навчально-виховному закладі №35. Але за професією не працював. У підлітковому віці втратив батька, тому в житті всьому навчився сам: міг звести будинок, виконати всі внутрішні роботи, провести опалення, під'єднати сантехніку.
З перших днів повномасштабного російського вторгнення Богдан записався до місцевої тероборони. Патрулював вулиці, чергував на блокпостах. Згодом приєднався до лав ЗСУ. Служив стрільцем-помічником гранатометника у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Воював у Донецькій, Луганській та Харківській областях.
«Усе, що ми маємо у нашій домівці, зроблено його працьовитими руками. Він не цурався роботи, швидко вчився новому. Особливо любив працювати з деревом. Його розрадою і найбільшим відпочинком була риболовля. Любив доглядати за садком у нашому обійсті. Кожне молоде деревце він прищеплював власноруч. Виплекав близько десяти кущів винограду різних сортів. Восени робив з урожаю вино, експериментував із різними смаками. Богдан був чудовим чоловіком і люблячим татом. За 18 років нашого спільного життя він став моєю життєвою силою, опорою і стабільністю», – пригадує дружина Тетяна.
Захисник посмертно нагороджений відзнакою «За заслуги перед Новоград-Волинським районом».
Поховали воїна на кладовищі у селі Глибочок Житомирської області.
У Богдана залишилися мама, сестра, дружина та двоє синів.
