Артем народився і жив у місті Полтаві. Навчався у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. Працював у Call-центрі. Захоплювався бджолярством, навіть мав свою пасіку. Займався спортом, зокрема, вільною боротьбою та боксом, мав багато нагород.
На початку повномасштабної війни хлопець пішов добровольцем до війська. Воював у лавах 3-ї бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана, яка згодом отримала назву «Спартан». Був навідником у розвідці.
«Артем з самого дитинства був сміливим, любив ризик і спорт. Був гострим на язик, не терпів несправедливості та слабких духом. Пішов добровольцем з перших днів війни, хоч йому відмовляли, бо взагалі непридатний до служби, адже мав проблеми з нирками. Але він наполіг і взяли. Проявив себе в Бахмуті одним із найвідчайдушніших і найсміливіших штурмовиків. Врятував всю групу, коли один визвався вилізти і закидати гранатами противника, це дало змогу всім відійти. Виніс з поля бою сам не одного побратима. Нам дзвонили після його загибелі і дякували, що завдяки йому живі. Оскільки проявив себе на 200%, його помітили і з таких самих відчайдухів, які вийшли з пекла живими, створили окремий взвод розвідки та відправили в Запорізьку область, де Артем і пішов у свій останній бій…» – розповіла його мама Яна Вікторівна.
Поховали нацгвардійця у рідному місті.
В Артема залишились батьки і брат.
