Сергій народився в селі Самарка Одеської області. Здобув базову середню освіту. В 15 років пішов працювати на шахту і почав допомагати забезпечувати свою родину: батьків, сестру та брата. Був виконробом. На дозвіллі займався боксом.
У березні 2023 року чоловіка призвали до лав Збройних Сил України. Він пройшов навчання у Житомирі й Дніпрі. Згодом обійняв посаду снайпера у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді та вирушив боронити Донеччину.
«Сергій показував дуже хороші результати та добре міг спланувати план дії в бою, щоб зберегти якнайбільше життів побратимів. Товариші його називали душею 80 ДШБр та прикладом справжнього воїна. Вони відзначили з посмішкою, що від одного слова «Білий» кадирівцям стає лячно і не по собі. Сергій ніколи не залишав поранених побратимів, завжди витягував на собі, навіть коли сам був важко поранений. Він був сміливим, хоробрим і відважним воїном. На всі штурми йшов першим, завжди з посмішкою на обличчі і вірою в нашу перемогу. У серпні отримав важке поранення, але все ж таки на собі тягнув двох побратимів. Повинен був поїхати на навчання для підвищення військового звання. Але він піошв на штурм і мужньо загинув… Мій братик дуже сильно любив свого єдиного племінника і називав його «дядін любімий Джигіт». Вони постійно розмовляли по відеозвʼязку, а з вересня мій синочок перестав навіть розмовляти… Він все розуміє і дуже сумує за своїм дядьком. Мій братик всіх своїх побратимів познайомив через відеозвʼязок з «Джигітом», а ще стільки планував у майбутньому… У вересні обіцяв взяти десять днів відпустки, щоб побути з нами, але, на жаль, не встиг…» – розповіла його сестра Тетяна.
Посмертно Білоград Сергій Сергійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в рідному селі.
У Сергія залишилися батьки, брат, сестра і племінник.
