Євген народився та жив у місті Кривий Ріг. Отримав освіту учителя фізичного виховання у Центральному державному університеті імені Володимира Винниченка. За цією професією працював у школі та гірничо-технологічному ліцею. Потім опанував фах прохідника (шахтаря) та працював на шахтах у Кривому Розі. На дозвіллі любив грати в баскетбол і футбол. Цікавився біатлоном.
Маючи бойовий досвід в АТО, чоловік знову взяв до рук зброю під час повномасштабної війни. Боронив свою країну у лавах Національної гвардії України. Був навідником оператора на БТР у 13-й бригаді оперативного призначення «Хартія».
«Євген завжди був життєрадісною людиною, ніколи не жалівся, всіх підтримував. На запитання «Як справи?» завжди відповідав «Краще всіх!» – і вчив так говорити доньку. Складав великі плани на життя. Хотів завжди жити в Україні, казав «Це мій дім! І я його люблю!». Він дійсно любив свою країну, любив своє місто. Був вірним своїм переконанням до кінця. Для своєї родини це був Чоловік з великої букви. Його відданість та героїзм залишиться назавжди в серцях люблячої сім'ї, друзів і людей, які його знали. Дякуємо тобі, наш Герою, за все, що ти для нас зробив і продовжуєш робити», – написала дружина Юлія.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Євгена на Алеї Слави центрального кладовища рідного міста.
У нього залишилися мама, брат, дружина та донька.
