Олександр народився 30 жовтня 1993 року у місті Бершадь на Вінниччині. Жив у селі Флорине рідної області. Здобув фах вчителя фізичної культури. Працював водієм вантажівки.
З початком повномасштабної війни Олександр став до лав захисників. Служив стрільцем-розвідником у 21-й окремій механізованій бригаді. За словами побратимів, він ніколи нічого не боявся, завжди йшов перший на будь-які бойові завдання. Яка б ситуація не трапилася, говорив: «Все буде добре», «Я хлопців не покину», «Якщо треба, я віддам своє життя, але хлопців витягну». Отримав більше 11 контузій. Інколи навіть відмовлявся їх фіксувати, щоб не лишати побратимів.
«Мій чоловік просто найкращий. Добрий, щирий, мудрий, позитивний… Приклад справжнього чоловіка. Він завжди віддасть останнє , щоб усім було добре… Мій Кіпіш, ти найкраще, що у мене було, є і залишиться... Наші донечки – це ти... Я завжди тебе кохатиму і зроблю все, щоб пам'ять про тебе була вічною. Я розкажу всьому світу, яким має бути справжнє кохання… Ти назавжди в пам'яті такий мужній, сильний, хоробрий, сміливий, просто справжній... Приклад для всіх», – написала дружина Вікторія.
Захисника нагородили медалями «Учасник бойових дій», «Залізний хрест», відзнакою командувача військ ОК «Південь», нагрудним знаком «Сухопутні війська України».
Олександра Бондаря поховали в селі Флорине.
У нього залишилися дружина Вікторія, донька Емілія та донька Евеліна, яким на момент загибелі тата було 4 і 3 роки відповідно.
