Максим народився 16 липня 2002 року в Одесі. З дитинства займався плаванням, мав багато нагород і здобував перші місця. Дуже любив майструвати, ліпив фігури з глини, малював картини. Після школи закінчив місцеве морське училище №3, де опанував професію токаря-моториста. Далі хлопця призвали до армії.
Коли почалася повномасштабна війна, Максим ще перебував на строковій службі. Однак вирішив стати на захист своєї країни від окупантів, тому долучився до лав 5-ї окремої штурмової Київської бригади. Служив на посаді механіка-водія.
За мужність і гідну службу захисника нагородили медаллю «Лицарський хрест».
«Максимка – дуже добра та чуйна дитина. Він завжди всім допоможе: у дитсадку був правою рукою виховательки, любив допомагати накривати на стіл та прибирати; у школі – помічник вчителя з усіх питань; у морському училищі – помічник майстра. Навіть коли потрапив на строкову службу, там теж працював у вільний час в канцелярії. На нього завжди можна було розраховувати, ніколи не підведе. Навіть під час останнього виїзду поїхав рятувати бійця, котрого декілька днів не могли забрати. Де і загинув від вибухової хвилі ракети разом з побратимами.
Він був найстаршим племінником, нашою гордістю і надією. Ріс з дитинства з моїми дівчатами, його сестрами, дружно. Ми чекали його у відпустку 10 серпня, а приїхав у труні в цей час… Нам його не вистачає, частинка мого серця померла разом з ним, а мозок досі не може прийняти, що більше його не побачимо ніколи. Йому тільки 22 роки, все життя попереду. Не повинні дорослі хоронити своїх дітей. Не повинно так бути», – розповіла його рідна тітка Олеся.
Поховали молодого воїна на Західному кладовищі рідного міста.
У нього залишилися мати Віра, молодші брат Артем та сестри Анастасія і Дар'я, двоюрідні сестри Влада та Злата, тітка Олеся, бабуся та дідусь, дівчина Аліна, а також багато друзів.
