Руслан народився у Донецькій області. В 11 місяців залишився без батьків. Його виховувала бабуся, з якою жив у місті Кам’янець-Подільський Хмельницької області. Навчався у ліцеї «Славутинка» та Подільському центрі професійно-технічної освіти. Займався спортом. Був учасником Революції Гідності. Потім вирішив обрати шлях військового. Закінчив Національну академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові.
Під час повномасштабного вторгнення Руслан обіймав посаду командира інженерно-саперного взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. З перших днів великої війни воював на найзапекліших ділянках. Був нагороджений медаллю «За військову службу Україні». У квітні планував одружитися.
«Руслан був дуже кмітливий. Мріяв досягти найвищих чинів у службі. Він був патріотом. Став офіцером, якого поважають. Всі, хто його знає, скажуть, що він був смішний, веселий, дружній і любив життя… Мав одружитись… Він мріяв жити довго і щасливо у вільній і такій йому рідній Україні», – розповіла тітка загиблого Катерина.
«Ми до останнього надіялися, що наш випускник Руслан Дімітровський живий…Тепер Він небесний Воїн. Наш дорогий Руслане, ти назавжди в нашій пам'яті. Ми не забудемо твій усміх, твої очі, твої життєві кроки, твій подвиг», – написали у ліцеї «Славутинка».
Тривалий час офіцер вважався зниклим безвісти. У листопаді його поховали на Алеї Слави у місті Кам’янець-Подільський.
У Руслана залишилися рідні, близькі та друзі, які за ним дуже сумують.
