Дмитро народився у місті Сміла Черкаської області. У 2018 році закінчив Тальнівський будівельно-економічний коледж Уманського національного університету садівництва за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». Працював на посаді майстра на Смілянській ТЕС. Любив свою роботу, землю та риболовлю. Брав участь в АТО на Донбасі.
Під час повномасштабного вторгнення чоловік знову став на захист рідної країни. Воював у лавах 61-ї окремої механізованої Степової бригади ЗСУ. Був головним сержантом взводу 99-го механізованого батальйону.
«Діма був цілеспрямованим, наполегливим, позитивним, хоробрим. Він поспішав жити, зробити всі умови для комфортного життя своєї родини. Майже весь час працював. З ним не було страшно. Він міг вирішити будь-яку проблему. Був надійною опорою для нас з сином Денисом. Тим затишком, про який мріє кожна жінка. Діма любив свою землю, свій край, був гарним господарем. Умів робити все, любив квіти. Був справжнім добродієм, мав особливу рису – бачити в людях тільки хороше. У свої 46 років він мав багато мрій і планів на майбутнє, тільки б жити і жити... клята війна. Брав участь в АТО, а з перших днів війни вступив до лав ЗСУ. Один з тих, хто не міг просто сидіти і чекати. Був гарною людиною, для рідних був цілим світом. Таким його і запам'ятаємо – усміхненим, життєрадісним, надійним, товариським та люблячим життя. Тепер він – Янгол, і уже з небес оберігатиме рідних, яким страшенно болить. Та всю Україну. Нехай Господь прийме Героя у свої обійми, втамує біль і заповнить порожнечу в серцях рідних. Як сказали його побратими: такого, як Пакемон, вже у нас не буде. На могилі сказали: ти найкращий, дякуємо тобі за все», – розповіла дружина загиблого Ірина.
Поховали Дмитра у рідному місті.
У захисника залишилися батьки, сестра, дружина та син.
