Андрій народився і жив у місті Хмельницький. Здобув фах електрозварювальника у Хмельницькому професійно-технічному училищі №4. Працював водієм в «Укрексімбанку». Любив музику, в юності займався боротьбою. Захоплювався мотоциклами. Колекціонував головні убори та зброю.
З початком повномасштабного російського вторгнення чоловік вирушив до військкомату, щоб стати на захист своєї країни. Через стан здоров’я його взяли не одразу. Та врешті Андрій домігся свого і поповнив лави 68-ої окремої єгерської бригади. Разом із побратимами боронив від ворога Донеччину.
«Андрій був добряком і вірним другом! Найтепліші спогади дитинства, як катав мене на велосипеді і санках. Хоч і двоюрідний брат, але був як рідний. Його призвали повісткою, потім повернули додому, бо мав проблеми зі здоровʼям. Він пішов добровольцем. Коли пишеш та питаєш «Як ти?», у відповідь завжди «Все добре». Біля бліндажа садив цибулю і сіяв петрушку. Казав: «Якщо не мені, то хлопцям буде», – розповіла сестра загиблого Галина.
Поховали захисника на Алеї Слави кладовища мікрорайону Ракове у рідному місті. Посмертно йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницький».
В Андрія залишилися мама, дружина, донька, рідні, друзі, побратими та вірний пес Блек.
