Віталій народився в козацькій родині, яка вже понад 300 років проживає в Одесі. Закінчив місцеву спеціальну ЗОШ № 34. Працював бригадиром в Одеському морпорті. Найбільше в житті любив родину. У вільний час обожнював риболовлю і гарний відпочинок з сім’єю.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабної війни, Віталій разом з онуком Михайлом пішли на захист України. Разом потрапили в один батальйон і в одну роту 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Віталій воював на посаді старшого стрільця.
«Він пішов на війну тоді, коли ми ще боролися за те, щоб завтра прокинутись. У перші дні не побоявся взяти на себе відповідальність і згуртувати таких самих, як і він, настрашених, але готових віддати все за свою сім'ю, хоч і самому було страшно. Одразу отримав позивний Дід, бо міг навчити, підтримати, відстояти інтереси групи, нехай невеликої, але групи. За людей завше більше кажуть їхні вчинки, а не слова. Мій дід пішов у нерівний бій і знав, що йде у нього, не озирався ні хвилини, бо знав, що за спиною його сім'я, його онук, син, дружина, невістка, брат», – розповів онук загиблого Михайло, який служив разом із ним.
«Цілеспрямований, самовідданий, впертий, люблячий батько і свекор. Підколював людей влучно і по-одеськи. Не встиг багато задуманого... Перший пішов у бій і врятував нашого сина... Пробачте, що не вберегли.. », – написали син Ігор та невістка Олена.
Поховали Віталія на Західному кладовищі рідного міста.
У нього залишилась брат, дружина, син, онук і невістка.
