Ілля Гончаров народився у Харкові. Навчався у школі №151 та ліцеї №83, пробував займатися різними видами спорту, зокрема плаванням. У 2010 році, вступив до Харківського машинобудівного фахового коледжу. Тоді ж почав відвідувати фанатський сектор футбольного клубу «Металіст», був представником колективу «Kharkiv City Patriots». Ілля не лише підтримував команду на стадіоні, але й «відстоював рідні кольори» в бійках фанів. Тоді ж почав займатися боксом і кікбоксингом. Друзі з колективу згадують, хлопець хоч і не мав великих габаритів, проте вирізнявся бійцівськими якостями, мужнім характером та витривалістю.
«Він був так званим «футбольним хуліганом». Велике задоволення йому приносили поїздки на футбол та вболівання за улюблену команду. Жив звичайним і простим життям. Грандіозних планів не будував. Любив подорожувати», – розповів брат Дмитро.
Ілля брав участь у Революції Гідності. Оскільки хлопець був сором’язливим, рідні лише згодом дізналися від очевидців, що на Майдані Ілля врятував поранену людину. Повернувшись до Харкова, боровся на вулицях міста з прихильниками так званої «російської весни».
У 2014 році одним з перших серед харківських фанатів долучився до лав тоді ще добровольчого батальйону «Азов». Брав участь у боях за Широкине, Мар'їнку, Маріуполь.
Початок повномасштабного вторгнення Рудий зустрів теж у Маріуполі. Під час оборони міста був командиром розрахунку АГС (автоматичного гранатомету станкового) та знищив чимало живої сили противника.
У книзі «Маріуполь. Книга хоробрих» Руслан Давід, один з оборонців міста, згадує останні години життя свого побратима:
«Рудий був досвідченим бійцем і завдавав чимало клопотів та шкоди ворогу. Іноді навіть згідно з інформацією з радіоперехоплень, піхота супротивника скаржилася на прицільну роботу цього молодого хлопця… Через деякий час я почув поблизу приліт великого снаряду… Не важко було зрозуміти, що це був приліт міни, який ліг поряд із позицією АГСа. … Він тримався, як справжній воїн, і попри надзвичайно тяжкі рани, він не плакав, не ридав, а тільки гарчав, як справжній тигр. Мене переповнювала гордість, що саме з такими людьми я б’юся пліч-о-пліч... Ми поклали нашого пораненого побратима на ноші та з великою швидкістю попрямували у напрямку шпиталю «Залізяка»… Він загинув уже на столі… Ми не встигли його врятувати. Але я був гордий від того, що знав Рудого особисто. Це справжній чоловік, який загинув зі зброєю в руках...»
Тіло Героя кремували.
За життя Рудого було нагородили пам'ятним знаком «Захисник Маріуполя», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня. На фасаді ліцею №83 в Слобідському районі Харкова на честь Іллі встановили меморіальну дошку.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
