Володимир народився 19 червня 1982 року в селі Єліне на Чернігівщині. Навчався у Чепелівській школі. У 2000-му закінчив Сновське вище професійне училище лісового господарства (раніше – Щорське ПТУ № 7), де опанував фах столяра-тесляра.
«Брат дуже любив збирати гриби – завжди брав відпустку навесні та восени. Захоплювався кулінарією та консервацією, умів готувати з душею. Щиро любив котів і собак. Хоч власних дітей у нього не було, він надзвичайно тепло ставився до дітей загалом: завжди купував їм смаколики, грався та дарував щиру увагу і турботу», – розповіла сестра Ірина.
Більшу частину життя Володимир присвятив військовій справі. 21 листопада 2000 року його призвали на строкову службу. Пізніше став прикордонником: спочатку служив у 105-му загоні, а потім – у військовій частині 9937 у місті Сартана на Донеччині. З 2016 року брав участь в АТО/ООС. У 2020-му уклав п’ятирічний контракт із ДПСУ.
У лютому 2022 року Володимир був у відпустці, але за кілька днів до повномасштабного вторгнення його відкликали. Сестра вмовляла не повертатися, та він сказав: «Я своїх побратимів не кину». Володимир повернувся до Маріуполя та обороняв місто. У бою зазнав поранення.
«Зв’язок із ним був, але не завжди. Він телефонував, коли мав змогу. 27 лютого брат подзвонив, щоб привітати мене з днем народження. Уже тоді сказав, що їжі майже не залишилося, але, попри все, зберігав оптимізм. Він більше підтримував нас, ніж говорив про себе, адже ми тоді перебували в окупації. Останній зв’язок із ним був 30 березня», – розповіла сестра.
12 квітня російські війська оточили завод імені Ілліча, і Володимир потрапив у полон. Спершу його перевезли до Оленівської колонії, а згодом до міста Галич Костромської області РФ. Звідти його й везли на обмін.
«У січні 2024 року в нас з’явилася надія побачити Володимира вдома – нам повідомили, що його везуть на обмін. Незадовго до цього з полону повернувся 20-річний хлопець, який перебував у ворожих катівнях разом із братом. За його словами, мій брат був для нього там як батько – справжньою опорою та підтримкою», – розповіла Ірина.
Сторона агресора майже одразу оприлюднила списки, і там родина побачила Володимира – десятим у переліку.
В останню путь Володимира провели 27 липня 2025 року. Поховали його на кладовищі в селі Сновське на Чернігівщині.
У оборонця залишилися мати та сестра.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
