Максим народився 3 вересня 1990 року в місті Кодима на Одещині. У дитсадок не ходив, бо часто хворів, тож залишався вдома з батьком, який навчив його писати та рахувати.
«Син був кмітливим, розвиненим, спокійним і врівноваженим. Першим у класі прочитав абетку. Щоб йому не було нудно на уроках, учителька давала додаткові книжки. У нього була дуже хороша зоровa памʼять: варто було двічі прочитати вірш, і він уже його знав. На контрольній з математики встигав зробити два варіанти. У середніх класах дуже любив історію. Після уроків йшов до бібліотеки. Дуже подобалася фантастика», – розповіла мати Наталія.
Закінчив школу №1. У Кодимському професійно-технічному аграрному училищі вчився на оператора комп’ютерного набору, а ввечері працював адміністратором у комп’ютерному клубі. Пройшов строкову службу у складі Повітряного командування «Південь». У 2011 році вступив до Національного університету «Одеська морська академія», але після першого курсу підписав контракт з ПК «Південь», а згодом доєднався до 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
«Спочатку був у забезпеченні, потім у розвідці. Пройшов навчання, на яке прийшло 250 потенційних снайперів, а кваліфікацію отримали лише 25, серед них і мій Максим. З побратимами добре контактував, був відповідальним. Пройшов Іловайськ, бився на Луганщині, біля Донецького аеропорту, у Волновасі», – розповіла мати.
З 2019 року служив у 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Був командиром взводу снайперів. Його нагородили медалями «За сприяння Збройним Силам України» та «За гідність та патріотизм», відзнаками «За службу державі» і «За взірцевість служби» III ступеня, нагрудним знаком «Знак пошани».
У грудні 2021 року в Одесі Максим одружився з коханою Юлею, з якою служив в одній бригаді. На ротацію в Маріуполь вирушив уже у складі взводу снайперів з 36-ї бригади морської піхоти. Його контракт мав закінчитися влітку 2022 року. Максим мріяв продовжити навчання в Морській академії.
«26 березня востаннє чула його голос. Казав, що все добре, поснідав, має шапку й рукавиці. Просив мене не хвилюватися», – сказала Наталія.
2 квітня Максим став батьком – у подружжя народилася донька Кіра. А 12 квітня воїн потрапив у полон на заводі імені Ілліча.
«До наших полонених в Оленівській колонії приходили представники Червоного Хреста, і син зміг написати чотири листи. Приходили вони із великим запізненням. Останній був найважчим. Писав, що вони в інформаційному вакуумі, що йому там дуже важко й не вистачає рідних», – сказала мати.
Поховали воїна 12 серпня 2025 року на Алеї Героїв у рідному місті.
У Максима залишилися дружина, донька, батьки, бабуся, брат, сестра, п’ятеро племінників і п’ятеро племінниць.
*** Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
