Ігор Зіновійович народився у Миколаївській області. Згодом переїхав на Івано-Франківщину, де жив у селі Підпечери, а після одруження – у місті Долина. За фахом був трактористом 3-го класу, професію здобув у Кутському середньому профтехучилищі №6.
З 1980 року працював на сільськогосподарському підприємстві. У 1981-1983 роках проходив військову службу. Потім працював на бавовнопрядильній фабриці оператором термальних машин, згодом – транспортувальником.
З 1985-го – на заводі «Прикарпатзалізобетон», був фахівцем із капремонту, арматурником, слюсарем-сантехніком. Згодом став муляром-штукатуром. Останні роки працював у будівельній сфері, де його цінували як майстра високого рівня.
12 березня 2022 року, після повномасштабного вторгнення ворога, Ігор вступив до лав ЗСУ. Службу ніс у 57-ій окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був оператором тренажера 1-ої батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону.
«Він був неймовірним. Навчив мене, як захищатись, завжди був дуже добрим до всіх. Його знало багато людей і всі вони говорили тільки хороше про нього. Він заслуговує на вічну шану та памʼять, адже сам хотів йти боронити нашу країну. Йому було майже 60, проте це його не зупинило. Зі словами: «Хто, як не я, захистить мою сімʼю?» пішов до лав ЗСУ. Нам буде завжди його не вистачати», – розповіла племінниця-похресниця загиблого Сніжана Фальчук.
Поховали воїна в селі Підпечери на Івано-Франківщині.
В Ігоря залишилися мама Анастасія, сестра Ірина, дружина Марія, доньки Зоряна й Антоніна з чоловіками, онуки Ігор та Софія, племінниця-похресниця Сніжана.
