Ветеран, волонтер та доброволець Володимир Гунько, позивний Кузьма, загинув 30 липня 2022 року під містом Бахмут на Донеччині. Йому було 33 роки.
Володимир родом з села Ободівка Вінницької області. Будував кар’єру категорійного менеджера. Розвивався, слухав тренінги. Віддавався роботі та колегам на повну. Любив мандрувати, цікавився історією України, завжди щось читав та слухав. Допомогав відновити церкву в Маріуполі. Дуже любив тварин та активний спосіб життя: їздити, ходити, мандрувати – дивитись цей світ. Умів дружити по-справжньому. Очі світились з середини жагою до життя.
Був на фронті з 2014 року, брав участь у боях за Іловайськ у складі добровольчого батальйону «Донбас». Тоді ж потрапив у полон до росіян, де провів майже 4 місяці. Однак навіть після звільнення повернувся до ЗСУ. І вже у 2015-му році брав участь в боях за Широкине на Донеччині.
Після армії чоловік зайнявся волонтерством: допомагав бійцям на війні та родинам загиблих воїнів.
Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Володимир повернувся до ЗСУ. Тепер вже обороняв Україну у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Однак цього разу він встиг повоювати на Донбасі лише тиждень.
«Найкращий Вова. Як ніхто добрий і справедливий. Він допомагав всім і завжди. Майже 2 місяці шукав підрозділ, їздив до хлопців чи не щотижня, шукав зниклих побратимів. І 1,5 місяці від добивався переводу в 58 бригаду. Добився. 23 липня приїхав в Бахмут», – написала Марина Соколова.
«Його улюблена поза для фото – розставлені руки долонями вверх. Добрий, щирий, сміливий, завжди за справедливість… Людина такої широкої та доброї душі як Вова – один на мільйон. Біль від цієї втрати розміром на весь всесвіт. Його друзі назвали його: Найкращий Вова України. Він не боявся воювати за всіх нас. Він хотів, щоб всі ми жили у себе вдома та нічого не боялись. Йому боліло з 14 року за втрату багатьох побратимів. Він дбав про їх сім’ї, допомогав як міг. 24 лютого відвіз мене в безпечне місто і поїхав на службу. Я буду вічно молитись, щоб його душа буда біля самого Бога, щоб звідти давав сили всім нам та допомогав», – розповіла Оксана Боркун, наречена загиблого воїна.
У соцмережах Володимир писав: «Якщо ви втомилися від війни в тилу, вас просто не просили знайти місце на цвинтарі…».
Щороку чоловік дарував подарунки до дня Святого Миколая дітям полеглих героїв. Тепер його добру справу продовжує наречена, створивши з іншими дівчатами спільноту жінок полеглих героїв
Поховали Володимира у рідному селі на Вінниччині.
У захисника залишилися батьки та наречена.
