Петро народився 10 грудня 1974 року в селі Глибоке Київської області. Жив у столиці. У 1989 році закінчив професійно-технічне училище за спеціальністю слюсар-збірник. Тривалий час працював комп’ютерним техніком: збирав і ремонтував комп’ютери, планшети та мобільні телефони.
Брав участь в АТО, а після повернення працював у компанії, яка розробляла, збирала та встановлювала зарядні станції для електромобілів. Також Петро мав хобі – шив шкіряні гаманці та сумки, прикрашаючи їх вибитими малюнками.
У перший день повномасштабного вторгнення чоловік став на захист країни. Служив у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
«Петро – найкращий люблячий чоловік і батько для своєї донечки. Був дуже мужньою, чесною і справедливою людиною. 24 лютого 2022 року – день, коли ми бачилися востаннє, коли обнялися і поцілувалися. Були тільки повідомлення і коротенькі розмови по телефону, які я постійно очікувала. А потім, найстрашніший телефонний дзвінок зі словами, що Петро загинув… Якби я тільки знала, що більше ніколи не побачу чоловіка, а тільки у снах…», – розповіла дружина Віта Каганюк.
За мужність та відвагу воїна нагородили медаллю «За оборону рідної держави», почесними відзнаками «Учасник бойових дій», «Учасник АТО» та посмертно орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника у Києві на Лісовому кладовищі.
У нього залишилися дружина, донька та рідна сестра.
